Пари з Педагогіки фізичного виховання з основами дидактики — це завжди пізнавально, глибоко й актуально!
Разом із Поясик Оксаною Іванівною вивчаємо не просто теорію — вчимося бути тими, хто зможе надихати, навчати та виховувати.
Кожне заняття в Коломийському навчально-науковому інституті Карпатського національного університету імені Василя Стефаника — це новий крок до професійного зростання.
Цього разу ми обговорювали тему: «Чому я обрав професію вчителя фізичної культури» — і це дало змогу кожному з нас переосмислити власний вибір та своє покликання.Чому я обрала професію вчителя фізичної культури?
Кожна людина у своєму житті проходить шлях пошуку себе. Іноді цей шлях прямий, а іноді – звивистий, сповнений несподіваних поворотів.
Мене звати Соломія, і моя історія — саме про такий шлях. Сьогодні я навчаюся на другому курсі спеціальності «Середня освіта Фізична культура» у Коломийському навчально-науковому інституті Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Проте, щоб опинитися тут, мені довелося пройти багато різних етапів і зробити чимало непростих виборів.
Ще кілька років тому я навчалась за спеціальністю «Секретар-керівник, Оператор комп’ютерного набору». Це була моя перша професійна освіта, яка дала мені базові навички, що, безперечно, знадобляться у житті. Після завершення навчання я вирішила здійснити свою мрію — навчитися водити машину, тому вступила до автошколи. Це було цікаво, ново і дало відчуття самостійності та свободи.
Проте на цьому моє навчання не завершилось. Я зрозуміла, що хочу чогось більшого — розвиватися далі, знайти себе у сфері, яка дійсно буде мені до душі. Почала подавати документи у різні навчальні заклади на різні спеціальності. Пройшла на «Облік і оподаткування», «Фінанси, банківську справу, страхування та фондовий ринок» та інші напрямки. Здавалося б — вибір великий, але серце не лежало до цих спеціальностей.
З дитинства я була активною, любила танцювати, брала участь у концертах, виступах, обожнювала рух і сцену. Тому в душі я мріяла стати вчителем хореографії. На жаль, у Коломиї не було такої можливості — для цього потрібно було їхати до Івано-Франківська. Але через війну в Україні я не була готова залишати свій дім і їхати з рідного міста.
Так я натрапила на Коломийський інститут Прикарпатського університету. Я сподівалась знайти тут хореографію, але її не було. Мені запропонували іншу спеціальність — вчителя фізичної культури. Чесно кажучи, спочатку я вагалась. Це було щось нове для мене, несподіване. Але внутрішній голос сказав: «Спробуй». І я вирішила — а чому б і ні?
Тепер, озираючись назад, я розумію — це було найкраще рішення. Вже два роки я навчаюся тут, і цей час наповнений яскравими емоціями, новими знайомствами, незабутніми моментами. Ми їздили в спортивний табір на 10 днів — це був справжній заряд позитиву, дружби і командного духу. Ми ходили в гори, регулярно відвідували басейн «Графіт» у Коломиї, взимку каталися на ковзанах. Це не просто навчання — це життя в русі, з енергією, здоров’ям і цікавими людьми.
Особливе місце в моєму студентському житті займає наша викладачка — Чепіль Марія Василівна. Вона — старший викладач, суддя міжнародної категорії ІІ, і водночас дуже світла та натхненна людина. Її заняття завжди цікаві, насичені і життєві. Завдяки їй ми не просто вчимося, ми розвиваємося духовно і фізично, відкриваючи себе з нових сторін. Її підтримка і підхід до студентів вражають.
Окрім спорту, в моєму житті завжди було місце творчості. Я з дитинства любила малювати, ходила до художньої школи. Також мене захоплювало шиття — особливо одягу для ляльок Барбі. Мене цікавить архітектура, дизайн інтер’єру, фотографія, мода. Я люблю бути як за об’єктивом, так і перед ним — мені подобається творити, бачити красу навколо і ділитися нею з іншими. Тому, чесно кажучи, до кінця не знаю, ким я буду в майбутньому. Але я точно знаю: рух — це життя, а фізична культура — це напрямок, де можна поєднати і спорт, і креативність, і любов до дітей.
Я дуже люблю дітей і вмію легко знаходити з ними спільну мову, тому для мене надзвичайно важливо, щоб моя майбутня професія дарувала мені можливість працювати з ними, впливати на їхній розвиток і формувати здорові звички з дитинства.
Моя історія — це приклад того, що в житті варто пробувати щось нове і не боятись змін. Іноді дорога, яка здається випадковою, виявляється саме тією, якою потрібно було йти. Ніколи не пізно пробувати нове, змінювати напрям, шукати себе. Не страшно помилитись — страшно стояти на місці. Головне — мати поруч підтримку близьких людей, вірити в себе і не зупинятись. Життя одне, і його потрібно прожити так, щоб було цікаво, яскраво і з любов’ю до того, що ти робиш.
Соломія Лазарук, студентка сеціальності А4.11 Середня освіта (фізична культура)